Середа, 22.11.2017, 10:19

Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Пошук
Корисні сайти
  • Державне агенство земельних ресурсів України
  • Бажаєте дізнатися про хід роботи над вашим документом натисніть тут»
  • Інформація про земельні ділянки тут»
  • Інформація про земельні торги тут»
  • Районні державні адміністрації
  • Токмацька міська рада
  • Новий офіційний веб-сайт Держземагентства України
  •  Каталог статей
    Головна » Статті » Мої статті

    Матеріали до круглого столу з питань обговорення законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення по

    Історія реформування земельних відносин

    Особливістю сучасної земельної реформи є те, що вона є складовою частиною економічної реформи в державі. Ця реформа охоплює реформування не тільки земельних відносин, а і відносин власності на засоби виробництва, і націлена вона на ліквідацію державної монополії та відродження власника і хазяїна в сільській місцевості.

    Необхідність реформування земельних відносин в Україні була визнана ще на початку дев’яностих років. Так, 18 грудня 1990 року Верховна Рада України прийняла Постанову “Про земельну реформу”, відповідно до якої всі землі України були оголошені об’єктом реформи. Завданням цієї реформи було визнано перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадковане володіння громадянам, постійне володіння підприємствам, установам, організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель.

    У березні 1992 року Верховна Рада України прийняла прогресивний на той час Земельний кодекс і Постанову “Про прискорення земельної реформи і приватизації землі”. Прийняття цих актів дозволило почати процеси роздержавлення, паювання і приватизації землі в аграрних підприємствах. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року “Про приватизацію земельних ділянок” надав можливість безоплатно передавати у приватну власність присадибні земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель, присадибних ділянок, садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, встановлених Земельним кодексом України.

    Початковий етап реформування земельних відносин передбачав роздержавлення землі, тобто передачу її в колективну власність сільськогосподарським підприємствам. Земля передавалася за умови, що на вимогу членів підприємств вона буде розпайована і, при потребі, виділена в натурі на земельні ділянки із статусом приватної власності.

    Якщо станом на 1 січня 1992 року всі земельні угіддя країни знаходились у державній власності, то вже на 1 січня 2014 року в приватній власності знаходиться 30 млн гектарів землі, або майже 50 % земельної площі країни.

    Указ Президента Україні від 10 листопада 1994 року “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” прискорив завершення процесу роздержавлення землі. Передача земель у колективну власність аграрних підприємств стала проміжним етапом земельної реформи в Україні. Вона забезпечувала поступовий, максимально безконфліктний перехід від державної до приватної власності на землю сільськогосподарського призначення.

    Логічним продовженням земельної реформи став Указ Президента України від 8 серпня 1995 року “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, яким передбачався розподіл земель, як правило, без виділення в натурі, переданих у колективну власність недержавних сільськогосподарських підприємств, на земельні частки (паї) і видача членам цих підприємств сертифікатів єдиного зразка, що гарантують право на земельну частку (пай) в землі, яка перебуває у колективній власності. Таким чином власники сертифікатів отримали право вільного виходу з підприємств із своїми земельними частками (паями) з подальшим виділенням останніх в натурі.

    На сьогоднішній день близько 6,9 млн громадян набули право на земельну частку (пай) із яких 6,7 млн. громадян отримали правовстановлюючі документи на земельну ділянку, в результаті чого майже 27 млн сільськогосподарських угідь передано у приватну власність для ведення товарного с/г виробництва.

    Новим витком розвитку земельних відносин стало прийняття у жовтні  2001 року Верховною Радою України нового Земельного кодексу України, яким зокрема було введено тимчасову заборону на продаж земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як державної так і приватної форми власності, тобто запроваджено так званий «мораторій».

    В подальшому, з метою перекриття тіньових схем, з оборотом земель сільськогосподарського призначення норми мораторію удосконалювалися, а сам термін дії мораторію неодноразово переносився.

    Стан земельних відносин

    Пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається:

    ЯкірЯкіра) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

    ЯкірЯкірб) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

    ЯкірЯкірКупівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.

    ЯкірЯкірУгоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

    Зазначені вимоги мають як позитивну так і негативну сторону.

    Сам мораторій забороняє скупку земель сільськогосподарського призначення це позитивна сторона, однак негативними сторонами є те, що певні ділки маючи надію, що ринок земель сільськогосподарського призначення буде відкрито, на протязі років через тіньові схеми здійснюються намагання скупляти такі землі, крім того це не стимулює укладання довгострокових договорів оренди земель сільськогосподарського призначення, що в результаті відображається на ефективності використання таких земель.

    Як показують оперативні дані Держземагенства найбільше договорів укладається на термін від 4 до 10 років – 81% від загальної кількості укладених договорів.

    За відсутності ринку землі сільськогосподарського призначення, на якому відбуваються операції з купівлі-продажу землі, на сьогоднішній день в Україні розвивається ринок оренди землі. Така форма землекористування набуває важливого значення у процесі проведення аграрної та земельної реформ.

    Оренду землі можна визначити як окрему організаційно-правову форму використання земельної ділянки, яка передбачає передачу її власником-орендодавцем (державою, територіальною громадою, громадянином чи юридичною особою) у тимчасове строкове користування та володіння іншій особі – орендареві за плату для здійснення переважно підприємницької або іншої діяльності з привласненням останнім одержаної продукції.

    Характеризуючи оренду землі, можна виділити основну ознаку її: вона є договірною формою використання земель, яка передбачає добровільність укладення договорів її оренди, в якому встановлюються правомочності з володіння та користування земельною ділянкою. Проте в окремих випадках, які передбачені законодавчо, орендар може здійснювати у певних межах і розпорядження наданою йому індивідуально визначеною земельною ділянкою або її частиною. Але це розпорядження є дуже обмеженим і стосується, скажімо, суборенди. Крім того, відносини з оренди земельної ділянки є платними, сума оплати та порядок її здійснення встановлюється конкретним договором.

    Динаміка зміни за орендної плати за використання 1 га земель сільськогосподарського призначення доволі таки відчутна, якщо у 2000 році в середньому по Україні вона становила 73,6 грн за га; у 2010 році – 303,4 грн за га, то зараз вона становить 616,5 грн за га.

    Однак проаналізувавши ситуацію, по розвитку орендних відносин варто відзначити і певні негативні тенденції:

    1. Укладання договорів оренди на короткострокові терміни, у зв’язку із відсутністю на законодавчому рівні визначеного мінімального терміну оренди земель сільськогосподарського призначення державної власності;

    2. Невиконання орендарем своїх зобов’язань перед орендодавцем по виплаті орендної плати і відсутності дієвого механізму впливу орендодавця на орендаря;

    3. Відсутність механізму продажу права оренди на земельну ділянку, внесення її до статутного капіталу та здійснення інших цивільно правових угод.

    Головні положення законодавчого врегулювання

    Для врегулювання зазначеної проблематики розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку продажу права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення», яким пропонується:

    1. Не тимчасово, а на постійній основі заборонити продавати або іншим способом відчужувати (земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності);

    земельні ділянки, що були сформовані внаслідок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) або у результаті їх поділу та об’єднання;

    земельні частки (паї).

    Дозволити відчуження таких земельних ділянок та земельних часток (паїв) у випадках:

    а) безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами у порядку, встановленому статтею 118 цього Кодексу;

    б) спадкування за законом або заповітом, а також переходу земельної ділянки у власність держави або територіальної громади в порядку визнання спадщини відумерлою;

    в) міни земельної ділянки на іншу земельну ділянку, зазначену у частині шостій цієї статті;

    г) викупу пам’яток культурної спадщини у власність держави;

    ґ) відчуження земельної ділянки для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності;

    д) відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства відповідно до статті 81 цього Кодексу;

    е)  реквізиції або конфіскації земельної ділянки.

    2. Встановити, що предметом іпотеки може бути право оренди, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

    Не може бути предметом іпотеки земельна ділянка сільськогосподарського призначення.


     

    3. Встановити, що строк дії договору оренди земельної ділянки визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

    При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни та не може бути менше 14 років, а у разі розміщення на земельній ділянці багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення – з урахуванням очікуваного періоду корисного використання відповідного багаторічного насадження, але не більше максимального строку дії договору оренди землі, визначеного законом.


     

    4. Надати можливість орендодавцю припиняти договір оренди землі у разі невиконання умов щодо строків виплати орендної плати.

    Передбачивши, що у разі якщо у місячний строк з дня закінчення строку виплати орендної плати передбаченого договором, орендар не виплатив орендодавцю належної орендної плати, орендодавець, може скористатися правом припинення договору оренди землі.

    Орендодавець, який має намір скористатися правом припинення договору оренди землі зобов'язаний повідомити про це орендаря листом –повідомленням.

    У місячний термін з моменту направлення листа –повідомлення договір є недійсним, що є підставою для скасування державної реєстрації договору оренди.

    5. Запровадити механізм відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, визначивши, що право оренди на земельну ділянку може бути відчужено її орендарем на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод, внесено до статутного капіталу, якщо інше не передбачено у договорі оренди.

    Угоди про перехід права оренди земельної ділянки укладаються у письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження права оренди земельної ділянки, є відповідний договір оренди.

    На договорі оренди земельної ділянки нотаріус, який посвідчує перехід права, робить відмітку про відчуження права оренди та здійснює його державну реєстрацію. Новий договір оренди не укладається.

    Особа, на користь якої відчужено право оренди, протягом 14 робочих днів після державної реєстрації відчуження права оренди повідомляє орендодавця про набуття права оренди. До письмового повідомлення додається витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

    Категорія: Мої статті | Додав: Zemresyrs (28.08.2014)
    Переглядів: 143 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Copyright MyCorp © 2017
    Створити безкоштовний сайт на uCoz